Коли на світ приходить нове життя, Господь Бог обдаровує його певними
талантами, у гамі яких народжується унікальність, різноманітність та
неповторність людини. В ритмі життя у неї
виникає два шляхи: розвивати Всевишнім даний талант або ж занедбати його. Безсумнівно,
ще зі свого зачаття, кожна людина наділена найбільш цінним талантом – здатністю
любити. Цей дар у всій своїй повноті виражається у двох заповідях любові. Мабуть,
кожна людина неодноразово задавала собі питання: „Що таке любов?” - адже ми так
часто чуємо це слово, говоримо його нашим близьким і, врешті-решт, самі когось
любимо… У моїй пам’яті пригадуються слова зі Святого Письма: „Любов –
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить…, не поривається до гніву…,
все зносить, всьому вірить…” (I Кр. 13, 4 - 7). Після таких
глибоких слів виникає думка: чи справді
у нас така чиста любов? Адже так часто ми робимо ближньому дуже боляче, не
вміємо слухати, а ще гірше - не можемо втамувати власний гнів. Прикладом
безмежної, безкорисливої любові є любов Христа до нас. Адже тільки з своєї
любові він прийшов у цей світ, щоб врятувати нас від загибелі та завжди жити у нашому
серці.
 Мабуть, одним із найбільших свят для кожного християнина є Різдво Христове.
Адже саме в цей день в душі народжується впевненість у безмежну любов Бога до
людини, з’являється
надія на те, що ми віддаватимемо належну шану Богові за Його велику жертву та
любов до кожного з нас. Саме в такий день ми повинні в особливий спосіб
прославляти Новонародженого Ісусика не тільки в своєму серці, а й доносити цю
радість іншим людям.
В ім’я Господа нашого Ісуса Христа та з Його благословення вже не перший
рік спільнота „Українська молодь – Христові” організовує на Різдвяні свята
вертеп. Так, 8 - 9 січня ми проходились вулицями нашого міста та веселою
колядою сповіщали про народження Сина Божого. Розпочали наш вертеп після Святої
Літургії на подвір’ї церкви
св. Володимира. Пригадую посмішки людей,
які із захопленням слухали наш виступ, а також разом із нами колядували.
Згодом, ми відвідали домівки кожного з членів вертепу, виступали на площі, у
багатьох магазинах, а також завітали до тих людей, які записалися у список
бажаючих у церкві св. Володимира. Ще й досі у нашій пам’яті відгукуються слова
однієї парафіянки: „Я йду подивлюся на вертеп, щоб відчути Різдвяні свята…” З
цього видно, яке велике значення має вертеп для українського народу. Адже
завдяки йому ми можемо підсвідомо перенестися у розвиток тих подій, які пов’язані
з народженням Сина Божого.
Дуже приємно, що кожен із учасників
вертепу доклав максимальних зусиль у виконанні своєї ролі та у сприянні
процвітання „різдвяного настрою”. Це були незабутні враження…
Хочу також акцентувати нашу увагу на тому, що ми не завжди здатні почути
чисте звучання інструментів власної душі. Це є наслідком надто сильного
зосередження на буденних проблемах, у яких забуваємо про Бога. У храмі
Господньому, напередодні Різдвяних свят, отці наголошували на тому, щоб ми,
християни, гідно зустріли прихід Сина Божого на землю. Безперечно, вони, в
першу чергу, мали на увазі підготувати власну душу, очистити її від поганих
думок та вчинків. Проте, на жаль, ці настанови кожен виконує по-різному. Адже
для когось ці свята є лише фікцією, виконанням традиції чи приводом смачно
поїсти та добряче випити… Тоді виникає питання: чи така людина готова прийняти
новонародженого Ісусика, який несе з собою дари для неї?
Кажуть, що кожен із нас є будівничим власного щастя. Хочу дещо змінити
зміст цього крилатого вислову і побудувати його таким чином: кожен із нас є
будівничим власного щастя та щастя наших ближніх. Адже, якщо ми називаємо себе
християнами, то повинні вчитися дарувати себе іншим, і саме тоді, ми зможемо
зростати у найдивовижнішому почутті – любові. Пам’ятаймо: з нами Бог.
Христос рождається – Славімо Його!!! Леся Тіцька, УМХ
|
