В убогій стаєнці на розстеленому сіні поклала Матір Божа свого маленького новонародженого Сина і скупала Його своїми щирими материнськими сльозами – сльозами радості і болю. Пригорнула Богородиця до свого серця маленьке тільце Ісуса і вкрила Його рясними поцілунками. Дивилися Небеса на цю безмежную материнську любов, раділи Ангели, сплітаючи віночок краси і добра. На колінцях молили Господа пастушки і дякували за це блаженне, чисте, земне щастя. Ця тиха благословенна Богом ніч принесла людству найвищий земний дар, найбільшу нагороду Сина Божого, Володаря неба і землі. Найвища Божа ласка зійшла з небес на рід людський. Лежало Малятко Святе, оповите благенькою одежиною, обкладене пахучим сіном, зігріте материнською любов’ю у яслах серед ягняток і пастушків. Сіяла ясна зірка в небесах, сповіщаючи людству про Різдво Господнього Сина. На небі співали Ангельські хори, розбудилася зі сну земля. Невгамовно щебетали пташки, бо відчували, що ніч ця особлива. Співала разом з ними стомлена Матір Свята, тримаючи на руках свою Дитину. «Спи, дитятко, спи, очка зажмури», - тихенько пригортала Ісусика до серця і міцно цілувала свою розраду. Біля Неї стояв Обручник Йосиф, радіючи Її материнському щастю. Бачив стомлену Матір і брав на руки Немовлятко, щоб хвильку часу могла перепочити. Це була мить спочинку, мить сну і знову щире материнське серце щасливо пригортало Дитятко.    

Стоїть Свята Марія перед ранішньою різдвяною зорею щаслива, усміхнена, красива, як небеса, благословенна Богом, чудова молода Мати. Вона тримає на руках маленького Сина, переводячи погляд з Нього на небеса, дякує Г ... Читати далі »