Люди, народжені та проживаючі у шаленому ритмі
сучасного світу, заклопотані справами і різного роду земними турботами, часто
не в змозі підтримувати внутрішній мир і спокій, який можна осягнути лише в
цілковитій злуці з Господом. Втрата первозданної гармонії стосунків творіння зі
Сотворителем змушує людину залишатися сам на сам з власними проблемами та
недугами, які їй накидає секуляризоване суспільство, затягуючи своїми узами і ув’язнюючи
в лабіринті потреб, стереотипів, скривлених думок, гріховної реальності. Гріх
праразитує в людському єстві, пожираючи її зсередини, намагаючись знищити її
божествений образ, на який вона була створена, та заточити у пекельну безодню.
Невідомо як довго протрималася б людина у вирі схвильованого бурями життєвого
моря, якби, втративши віру, не відчувала любові та не мала надії на свого Небесного
Отця. Мабуть таке життя було б схоже на пекельні муки, що пронизують біллю душу
і тіло.
Піст є ліками, які дають нам нове життя – життя з Богом. Це особливий
період часу, що дає змогу людині зупинитися, відволіктися від шкідливого
зовнішнього впливу та цілковито поєднатися з Творцем, шляхом очищення душі і
тіла.
 «Піст – знищення смерті й визволення від гніву, –
говорить св. Іван Золотоустий. – Піст і тіло зберігає здоровим: не обтяжуючись
їжею, воно не приймає хворіб, але, стаючи легким, зміцнюється для прийняття
дарів». Про важливість посту можемо відчитати з перших сторінок Святого Письма:
«Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: "З усякого дерева в саду
їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з
нього скуштуєш, напевно вмреш"» (Бт. 2, 16–17). Це перша заповідь, яку дав
Господь людині, що стосується посту і є забороною, дотримання якої обіцяє вічне
і щасливе життя з Богом, тут Він виступає, як гарант безпечного життя: «якщо
порушиш – помреш».
У Новому Завіті піст також має особливе значення,
він стає могутньою зброєю, захистом та провідником що єднає з Отцем: «Цей рід
нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр. 9, 29). Сам Христос, як
правдивий пастир, показує яким має бути цей посвячений Богові сорокаденний час:
Сам перебуває в пустелі та навчає учнів, що слід робити, коли постять: «Коли ж
ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб
було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою
нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не
показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець
твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6, 16–18). Тут же і зауважуємо
чіткий наголос на смиренність, обітницю нагороди за труди і застереження від
лихого марнославства, яке привело б до гордості, що може цілковито змарнувати
усі старання, які докладаємо під час посту.
Тому в часі Святої Великої Чотиридесятниці маю
намір пригадати про небезпеки, які чатують на нас в цьому періоді. Великий піст
є винятковим часом, що готує нас до Світлого Празника Воскресіння Христового, в
якому маємо в особливий спосіб наблизитися до Христа, перетерпіти разом з Ним
Його хресну дорогу, прихилитися до Нього і поцілувати Його святі рани. Пам’ятаємо
також, що це час особливого випробування, коли ворог намагається зруйнувати
наші плани і спокусити до противних Господеві дій. Тут йдеться про нехтування
постом, коли не бажаємо прикладати зусиль, щоб застановитися над своїм життям,
або взагалі відкидаємо його, вважаючи некорисним. Йдеться і про власне
марнославство, від якого застерігає Христос, говорячи про фарисеїв, що
лицемірять, виснажуючи своє обличчя, задля того, щоб інші звернули на них
увагу, бажаючи слави собі, а не Господеві. Такий піст змарнований, бо метою
його є не спасіння, а власне звеличення. Небезпекою може бути і надмірне,
фанатичне захоплення постом, що може принести шкоду як тілесному, так і
духовному здоров’ю людини. Тут маємо пам’ятати, що піст є не метою, але засобом
для досягнення мети – спасіння.
Не варто також перетворювати його на звичайну дієту,
забуваючи про його правдиве значення. Піст є рухом, що спрямований на духовний
зріст особи: боротьбою з лінощами, млявістю, різного роду слабостями, задля
бадьорості духа. Маленькі, іноді символічні постанови, які ставимо перед собою,
часом дуже сильно допомагають нам зростати духовно і єднатися з Творцем, адже
викорінивши якусь недобру річ, звичку, залежність з нашого серця, ми в такий
спосіб звільняємо більше місця для того, щоб в нім оселився Христос. Тому безглуздо
є зберігати піст від їжі, а в помислах не зазнати змін: «Не те, що до уст
входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину», –
говорить Господь (Мт. 15, 11).
Тож бажаю, щоб Великий піст став для нас
часом призадуми над тим, який подвиг звершив для нас Ісус приймаючи страждання
і хресну смерть, подарувавши нам спасіння? Сьогодні Він крок за кроком
розпочинає свою хресну ходу, тим самим наближаючись до нас, бажаючи взяти на
себе всі наші провини. Як ми можемо подякувати за це Йому? Як ступатимемо Йому
на зустріч, щоб полегшити Його святі страсті? Нехай цей час принесе добрі плоди
покаяння для кожного і приємну жертву Господеві: «Жертви Богові – дух сокрушенний: серцем
сокрушенним і смиренним Бог не погордить» (Пс. 50, 19). Амінь. бр. Володимир Сас
(зображення використано з сайту: http://image.tsn.ua/media/images/original/Feb2010/551969e328_203021.jpg)
|